Ой, люде, не цурайтеся ви краю...

Праворуч повертаю, вийшовши із двору,
На ту доріжку рідну й чарівну.
Що кличе все життя мене і знову
Туди де річка грає пісню ту сумну.

Де верби сміючись, купають свої віти,
Там і трава шепоче до небес.
Мені так там подобалось сидіти,
Допоки близкіт сонця на воді увесь.

Я так давно не був там, не сміявся
Із вербами, які росли з води.
Мій час, що птахом в небо знявся,
На місце те він повертав думки.

Хай тільки сонечко зійде у вись до неба
І розкує водицю із кайдан.
Я вбравшись в пір'я полечу до тебе,
Щоб обійняти верби тої стан.

Ой люде, не цурайтеся ви краю,
Де народились ви із бруньки до життя.
І час від часу тілом повертайте,
Бо без минулого немає майбуття.